У стародавні часи навігація, як правило, проводилася, покладаючись на зірки та планети як керівні принципи напрямку.
У 15 столітті відкриття компаса китайськими народами допомогло навігації в морі стати простішим та точнішим.
У стародавні часи навігація також проводилася шляхом спостереження за напрямком вітру, океанських течій та поведінки морських птахів.
У 18 столітті Джеймсу Куку вдалося знайти острів Великодня та Сендвіч -острови та дослідити Тихоокеанський регіон на три експедиції.
У 19 столітті навігація в морі все більше складалася з виявленням навігаційних інструментів, таких як секстанти та хронометри.
У 20 столітті навігація в морі була все більш сучасною з виявленням GPS та радіолокаційної технології.
Під час Другої світової війни навігація стала дуже важливою у стратегії війни через її здатність визначати положення кораблів, літаків та військ.
Перед тим, як було знайдено сучасний морський корабель, люди в Азії використовували човен, виготовлений з бамбука для плавання в море.
У стародавні часи моряки повинні були визначити власний час і положення вручну за допомогою простого навігаційного інструменту.
В даний час навігація також використовується в сухопутному та повітряному транспорті за допомогою технологій, таких як GPS та супутникові навігаційні системи.
